Привабливість такої кількості видів діяльності часто базується на невизначеності щодо того, якою мірою можна чи не можна задовольнити вимоги, що накладаються власними силами. Крім того, діти рано вчаться оцінювати незнайомі та іноді небезпечні ситуації та відповідно адаптувати свою поведінку. Особливо небезпечні ситуації або робота з небезпечними предметами дає дітям більше тривалого досвіду та навичок, ніж якби їм заважали робити що-небудь через заборони і були лише теоретично підготовлені до небезпек протягом років навчання.
Дітям потрібна свобода, тому що вони хочуть брати активну участь у формуванні свого життя. Не можна обмежувати автономію дитини. Дорослі повинні натягнути «мережу безпеки» на шляху до незалежності та особистої відповідальності, але потім вони повинні дозволити своїм дітям балансувати самостійно. Педагоги бачать у цьому важливий освітній підхід, який дозволяє дітям на ранньому етапі оцінити власні здібності, адаптуватися до небезпек і гнучко узгоджувати свої дії з конкретними ситуаціями.
Дітям, насамперед, потрібен час і можливість для експериментів і власної активності, яка не повинна бути обмежена занадто вузькими «правилами» та патерналізмом з боку дорослих. Дитина потребує відповідної допомоги та стимулів з боку її соціального оточення, які спрямовані на задоволення та розвиток її природних «базових потреб», щоб ці потреби можна було задовольнити в довгостроковій перспективі. На додаток до любові, прихильності, визнання, похвали, вдячності та соціальних зв’язків, потреба у вправах та іграх є такою фундаментальною потребою.